Четвер, 23.11.2017, 10:27

Сайт групи №52 з спеціальності Політологія ВНУ

Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [2]
Міні-чат
Наше опитування
Чи потрібен цей сайт взагалі
Всього відповідей: 31
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вхід на сайт
Кошик
Ваш кошик порожній
Пошук
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Головна » Статті » Мої статті

    Сучасний організований молодіжний рух в Україні як об’єкт наукового дослідження Частина 2

    Пристосовуючи це визначення до сучасної ситуації у молодіжному русі України можна зробити певні висновки:

    - по-перше, в Україні наявні як масова організована соціально-політична активність (у вигляді організованої в громадські організації, творчі спілки тощо, молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, під час "молодіжні субкультури”), так і вузькоцільові рухи, які взаємно доповнюються;

    - по-друге, сучасний молодіжний рух в Україні найбільш адекватно виражений саме у вузькоцільових рухах, вплив яких на молодь, на даному етапі, переважає усі інші.

    Структуризація українського суспільства викликала, відповідно, і структуризацію своєї складової частини – молодіжного руху в усіх його проявах.

    Вийшовши з етапу масових громадсько-політичних акцій, молодіжний рух зорієнтувався на зорганізованому боці, як найбільш ефективній формі захисту своїх інтересів.

    За допомогою організації, молоді люди мають можливість повніше зреалізувати свої інтереси, запити та потреби, тобто, само реалізуватися як особистості; молодіжні організації дозволяють адекватно відрегулювати стосунки молоді з державою, її структурами. Вважається, що саме молодіжні організації є інструментом найбільш дієвої соціалізації молодого покоління.

    Проте, не звертаючи уваги на популярність тези про соціалізацію молоді в об’єднаннях, досі не існує єдиного повного визначення терміну "молодіжна організація”. Наприклад, О.Корнієвський розглядає молодіжну організацію – як добровільне об’єднання молодих громадян, що утворюється для реалізації і захисту їх різнобічних, зокрема, специфічних (як особливої вікової категорії населення) колективних інтересів з метою об’єднання зусиль молоді для участі в соціально-економічних, суспільно-політичних, державотворчих процесах (4).

    Власне з цим визначенням можна погодитися. Молодіжні організації на добровільних засадах об’єднують молодих людей задля захисту їх певних спільних інтересів. Крім того, як правило, ці інтереси дійсно є специфічними, в силу вікової ознаки членства в цій організації. Зокрема, організація може мати вузько фаховий напрямок, або ж навпаки – загально громадський, чи навіть – політичний.

    Молодіжні організації переважно виникають в наслідок усвідомлення неформальною групою молодих людей необхідності "акту формалізації” своїх внутрішньо групових відносин, задля ефективності досягнення спільних цілей. Актом формалізації і є створення організації. Іншими словами, відбувається формалізація внутрішньої ієрархії та відносин.

    Використовуючи, слідом за К.Зайдельманом, тезу "група – головна соціальна форма молоді”, прихильники теорії "peer group” визначають організовані молодіжні структури єдиною самодіяльною формою соціалізації молоді (5). При чому ігнорується суспільне замовлення на створення молодіжних організацій як засобів інтеграції молодого покоління в структуру суспільства. Соціальне замовлення зовсім не передбачає існування "peer group”, як основи організації молоді. Самодіяльна група може бути створена власними силами чи ініційована "дорослими” на початку діяльності організації, пізніше як самодіяльність або група однодумців взагалі зникає, тим самим, саме існування молодіжної субкультури автоматично втрачає доцільність.

    Молодіжні організації не завжди виникають у результаті самодіяльності "peer group”, а можуть бути ініційовані як державою, так і політичними партіями, громадськими об’єднаннями тощо. Тим більше, передумовою створення молодіжних об’єднань на сьогодні виступають не молодіжні субкультури, а спільність тих чи інших інтересів, задля досягнення яких, молодь, під час не протиставляючи себе дорослим, об’єднується в організації.

    Отже, ми прийшли до висновку, що головним джерелом утворення молодіжних об’єднань як організованої частини загального молодіжного руху є спільність інтересів та мети, досягнення яких можливе лише в умовах цієї організації.

    Виходячи з даного твердження, випливає необхідність класифікації молодіжних організацій. На сьогодні існує кілька підходів до визначення критеріїв такої класифікації. Так, марксистський підхід передбачає передовсім класову приналежність членства тієї чи іншої організації. Психологічний підхід розглядає та класифікує молодіжні структури виходячи з ролі "peer group” у процесі виникнення організації. Юридичний підхід за головний критерій вважає реєстрацію організації та статутно оформлену задекларовану мету діяльності.

    Найбільшого поширення в навколонаукових колах набув ідеологічний підхід, тобто, класифікація молодіжних організацій виходячи з їх ідеологічно-політичних орієнтацій. Однак, слід зазначити, що хоча вплив політичних структур та ідеологічних течій на організований молодіжний рух досить значний, однак він все ж не є визначальним. Існує цілий ряд молодіжних організацій, які абсолютно політично чи ідеологічно не заангажовані.

    Тому, намагаючись класифікувати молодіжні структури, слід як головний критерій розглядати не ідейно-політичне забарвлення, а характер діяльності організації.

    Найбільш повну систематизацію типологій молодіжних об’єднань виклав проф. В.Якушик. Ця систематизація була розроблена на базі методології та загальнотеоретичних підходах, що були ним використані при аналізі політичних партій (6). Для створення комплексної типології молодіжних об’єднань В.Якушик запропонував згрупувати головні критерії їх класифікації у п’ять блоків:

    - соціальна база молодіжного об’єднання;

    - специфіка генези (процесу виникнення), організаційних принципів та структури молодіжного об’єднання;

    - особливості системи здійснюваних молодіжним об’єднанням функцій;

    - місце молодіжного об’єднання в суспільстві;

    - характер впливу молодіжного об’єднання на суспільні процеси (7).

    В тій чи іншій мірі намагалися дати типологізацію існуючим в Україні молодіжним об’єднанням О.Корнієвський, П.Мартин, А.Скрипник та ін. В основу власних типологізацій молодіжних організацій в сучасній Україні вони пропонували саме функції, які виконують ці об’єднання.

    В сучасній Україні існує система молодіжних структур. Перш за все вони відрізняються поміж себе характером своєї діяльності. Тому ми пропонуємо власну типологізацію молодіжних об’єднань, критерієм якої і є характер діяльності кожної окремої молодіжної організації.

    Специфіка такого підходу дає підстави для введення цілої низки їх типології:

    Молодіжні філії політичних партій.

    Важливим чинником молодіжного руху є взаємодія його з політичними партіями. Безперечно, що співпраця з молодіжними організаціями є одним з найважливіших моментів діяльності партії. Стосунки між ними в ідеалі повинні будуватись на основі взаємопорозуміння, співпраці й автономності. Однак іноді ці стосунки стають надто тісними.

    Основний момент єдності партії з її молодіжною організацією полягає у єдності їх ідеологічних платформ. Молодіжна організація веде свою роботу, вирішує свої проблеми і одночасно співпрацює з партією, та готує себе для майбутньої політичної роботи в ній. У свою чергу політичні партії домагаються вирішення проблем, які є у молоді та відстоюють інтереси членів молодіжних організацій, зокрема в Парламенті. В Україні значна кількість партій мають свої молодіжні філії та організації, які ідеологічно орієнтуються на них. Окрім цього партії за допомогою своїх програм намагаються забезпечити підтримку молоді на виборах, проголошуючи соціальну спрямованість власної молодіжної політики.

    Складність визначення такої групи організацій полягає в значній відносності терміну "молодіжна філія політичної партії”, оскільки передбачає статутну залежність молодіжного об’єднання від партії.

    Однак сучасна партійна молодіжна політика передбачає автономність, а під час і повну незалежність молодіжних структур. На думку авторів головним критерієм для визначення молодіжних філій партій слід визначити ступінь залежності молодіжної організації. Мається на увазі увесь комплекс питань пов’язаний з цим (ідеологічна, політична, фінансова, організаційна, статутна тощо). На наш погляд під таке визначення підпадає ряд сучасних молодіжних організацій в Україні. Зокрема: Республіканська християнська молодь, Молодіжна організація республіканців України, Молодий Рух, Соціалістичний конгрес молоді, Народно-демократична ліга молоді, Ленінська комуністична спілка молоді України тощо.

    Громадсько-політичні організації молоді.

    Залишається значний прошарок молодіжних об’єднань, що зберігають свою незалежність, залишаючись самостійними ідейно-політичними утвореннями і займають активну громадську позицію, під час висуваючи навіть політичні вимоги. Щоб класифікувати такі організації відповідно до ставлення їх до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких, суспільно-економічних відносин (тобто, на підставі ступеня прийняття або не сприйняття цього типу в цілому):

    - ультраліві організації;

    - ліві;

    - лівоцентристські;

    - центристські;

    - правоцентристські;

    - ультраправі.

    Хоча така класифікація застосовується для типологізації політичних партій, на нашу думку, вона адекватно відображає громадсько-політичну ініціативу молоді сучасної України.

    Слід також наголосити на тому, що цей тип відповідає досить значній кількості молодіжних організацій. Під час, ці організації спрямовують свою діяльність на реалізацію вузько цільових проектів (відповідно до отриманого гранту тощо). Однак це не означає, що організація увесь час свого існування займатиметься цією діяльністю.

    Молодіжні релігійні організації.

    Окремо слід виділити молодіжні релігійні об’єднання, що утворюються в Україні. Після падіння тоталітарної системи значний відсоток молоді звернувся у пошуках самореалізації до релігії. Зокрема, це пов’язано з національним рухом, що набув своєї кульмінації у 1991 році. Молодь, яка обрала участь у цих рухах здебільшого декларувала свою приналежність до "популярних” тоді конфесій (Українська Греко-Католицька церква, Українська Автокефальна Православна церква). Також великий відсоток молоді звертається до протестантських церков, різноманітних сект та містичних, псевдо-релігійних культів. Наприклад: "Українська молодь Христові”, Християнська молодіжна організація Церкви Адвентистів 7 Дня, Молодіжна рада церков ЕХБ України тощо.

    Молодіжні фахові об’єднання, організації за інтересами.

    Молодіжні об’єднання, які політично не заангажовані, утворюють наступну групу організацій, яка перевищує всі попередні, не лише за своєю кількістю, але й за кількістю членів.

    Керуючись головним критерієм нашого дослідження – характером діяльності, можна виділити таку типологію:

    1. Фахові молодіжні структури. Утворюються головним чином за ознакою фахової приналежності, під час навчання або роботи. Об’єднують не лише студіюючу молодь, а й молодих спеціалістів. В Україні існує цілий ряд молодіжних фахових організацій. Складність визначення цієї підгрупи молодіжних об’єднань, полягає в специфічному боці терміну "фах”. Неможливо визначити фахову приналежність лише за наявністю відповідної освіти. Тому маємо взаємопов’язані підгрупи, наприклад фахові, наукові, літературно-мистецькі. Досить важко провести межу між професіоналізмом та аматорами.

    2. Наукові, літературно-мистецькі та культурологічні організації. На відміну від "неформальних” літературних "тусовок” та салонів, літературні та мистецькі організації намагаються шляхом об’єднання зусиль відстоювати свої інтереси, зокрема фінансування своїх видань. Однак такий напрямок не вичерпує всієї гами інтересів молодих літераторів та митців. Більшість літературно-мистецьких організацій утворюється на ґрунті прихильності до визначеної течії в мистецтві.

    3. Вишкільні та спортивно-патріотичні організації молоді. До них ще можна віднести дитячі виховні організації. Також підкреслити значну роль загальноукраїнських спортивних асоціацій, зокрема в галузі єдиноборств.

    4. Благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди.

    Цей тип організацій не є досить поширений в сучасному молодіжному середовищі. Однак, їх діяльність є досить активною в напрямку акумуляції потрібних коштів та фінансування благодійних програм чи різноманітних молодіжних проектів. Наприклад: Фонд "Молода Україна”, Український фонд студентів, Дитячий фонд України тощо.

    5. Національні молодіжні організації.

    Об’єднання, утворені національними меншинами, які опікуються збереженням та поширенням серед молоді власних національних звичаїв, культури та традицій. Слід відмітити, що серед національних організацій наявні не лише культурологічні, а й студентські, наукові, фахові, благодійні, спортивно-патріотичні тощо.

    Аналізуючи молодіжний рух в цілому, не можна не відмітити студентський рух як його складову частину. Студентство завжди було в авангарді всіх соціальних перетворень та політичних рухів. Воно складає чи не 80% від чисельності молодіжних організацій, а під час і більшу їх частину. Однак власна специфіка організованого студентського руху визначається передовсім характером студентських організацій, членство яких безпосередньо залежить від навчання у вузі, тобто, значно обмежений відтинок час (5-6 років). Крім того студентські організації відстоюють інтереси студентської молоді, акцентуючи на цьому увагу.

    Також студентські організації на багато мобільніші та дієздатні за загально молодіжні структури. Це показали страйки 1990, 1992 років, а також студентські заворушення по всьому Світі. Серед студентських об’єднань на нашу думку слід виділяти:

    1. Профспілки, що мають за першочергове завдання вирішення соціальних проблем студентства та захист їх інтересів перед державою та адміністрацією вузів. Наприклад: Перша Українська Студентська Профспілка (ПоСтУП), Профспілка студентів "Пряма дія”, Асоціація студентських профспілкових організацій України тощо.

    2. Громадські студентські організації. Громадські студентські об’єднання мають на меті відображати громадсько-політичну ініціативу студентства та відстоювати його права. Окремо, але в структурі громадських організацій, слід зазначити студентські корпорації та інформаціайно-координаційні центри.

    3. Фахові студентські організації та об’єднання за інтересами. Організації такого типу є досить поширеними в рамках окремих вузів та факультетів. Наприклад: асоціації студентів-юристів, історичні товариства окремих вузів, вузівські наукові товариства тощо.

    Слід також відзначити існування органів студентського самоуправління, які під час перетворюються з підструктур вузів на самостійні організації.

    Завдання студентського самоврядування полягає у тому, щоб допомогти студентам та аспірантам в їх науковій, професійній та громадській роботі, налагодити побут та дозвілля студентів у студмістечках, організація відпочинку тощо. Крім того, і що є найбільш важливо, завдання студентського самоуправління полягає у захисті та узгодженні інтересів студентів і аспірантів з інтересами адміністрації вузів та держави.

    Окремо слід окреслити тенденцію, яка виявилася лише в останній час. Мова йде про створення молодіжних партій. Необхідно зазначити, що ідея про необхідність молодіжної політичної організації, протягом 90-х рр. на порядку денному в молодіжному середовищі виникала неодноразово. Однак, перші молодіжні партії виникли саме в 1999 році.

    Деякі вчені, розглядаючи політичний молодіжний рух, стверджували, що існує кілька типів організацій, які умовно чи фактично можуть бути молодіжними політичними партіями. Так, О.Корнієвський вважав, що "молодіжна партія І типу (незважаючи на відсутність слова "молодіжна” у назві організації) може розглядатися як організаційна структура, що об’єднала молодих людей за спільними ідейно-політичними мотивами однією політичною орієнтацією” (8) і відносив до цього типу СНПУ. Другий тип, за О.Корнієвським, і є власне молодіжна партія.

    Такий підхід є дещо застарілий. Особливо, якщо враховувати нові політичні реалії та характер новоутворених молодіжних політичних партій.

    Політична партія виникає тоді, коли соціальна верства, група усвідомлює необхідність політичної самоорганізації задля захисту своїх інтересів та участі у виробленні державних рішень. В нашому випадку, частина молоді, як соціально-демографічна група усвідомила необхідність політичного оформлення своїх інтересів у вигляді створення власних партій.

    До молодіжних партій належать Партія "Молода Україна”, Організація політичного розвитку – Молодіжна партія України, Партія "Нова генерація”. Ці політичні організації складаються переважно з молоді і заявляють про готовність захищати інтереси молодого покоління (як першочергове завдання).

    В плані ставлення до домінуючого у сучасному світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто на підставі ступеня сприйняття або несприйняття цього типу в цілому) ці партії належать до центристського напрямку. За ідеологічною орієнтацією – декларують приналежність до лібералізму. За характером організації – це кадровані партії.

    Сучасний організований молодіжний рух виник в період трансформації політичної системи від тоталітаризму до плюралістичної демократії. Його бурхливий розвиток визначався певними соціально-економічними проблемами, які переживало українське суспільство. Становлення державного механізму і, отже, становлення державної молодіжної політики, взаємоспівпраця молодіжних організацій та держави відбувалися шляхом спроб та помилок.

    Організований молодіжний рух в Україні продовжує змінювати свої форми, засоби та методи роботи. З’являються нові лідери, нові структури, виникають на поверхні раніше приховані тенденції. Все це не дає можливості повністю охопити це явище, у всіх його виявах та формах.

    Періодизація розвитку молодіжного руху в Україні, власне як і періодизація розвитку будь-яких соціально-політичних структур має базуватися на комплексному підході до даної проблематики. В сучасній політичній науці існують певні теоретико-методологічні підходи для визначення періодів та етапів розвитку досліджуваних об’єктів, які дозволяють сформувати відносно чітку картину генези об’єкта. Так, В.Якушик виділяє чотири підходи до періодизації розвитку соціально-політичних структур:

    - Визначення "історичних віх” як меж, що розділяють певні етапи на шляху прогресу (чи регресу) або різні неієрархізовані етапи (при цьому самі "віхи” виступають у вигляді результату впливу деяких реально значущих або у дійсності малозначущих, але міфологізованих факторів, наприклад, проведення з’їздів чи пленумів правлячої партії, зміни керівництва держави і таке інше);

    - Встановлення показників прогресу (чи регресу, якщо розвиток оцінюється негативно), які характеризують внутрішній розвиток системи;

    - Виділення набору можливих ідеальних (”чистих”) станів досліджуваного об’єкта;

    - Поєднання в тій чи іншій пропорції елементів декількох із зазначених вище підходів”(9).

    Дані підходи можна застосовувати при періодизації "життєвих циклів” не лише політичних структур, але і організованого молодіжного руху. Проте, слід пам’ятати, що перші три підходи не вичерпують всієї багатоманітності та багатовимірності процесу. Тому, при виробленні періодизації розвитку сучасного організованого молодіжного руху в Україні, потрібно виходити з необхідності застосування четвертого підходу, тобто поєднання в тій чи іншій пропорціїї елементів кількох із вищеозначених підходів.

    Провідний український спеціаліст із вивчення молодіжного руху в Україні В.Головенько вважає, що "здійснюючи періодизацію історії молодіжного руху, необхідно враховувати, що її критерії складаються з двох взаємопов’язаних елементів”. На думку В.Головенька, перший — "характеризує зовнішні, об’єктивні умови розвитку цього процесу – рівень демократизації державного будівництва, розмах і форми громадянського руху взагалі, зміни політичної ситуації, в якій розвивається молодіжний рух, ставлення суспільства до молодіжних проблем тощо”. Другий елемент критеріїв періодизації прив’язується до "розкриття змісту цього процесу шляхом аналізу діалектики розвитку складових частин самого молодіжного руху, їх впливу на життя суспільства загалом, вирішення проблем молоді зокрема, визначення місця молодіжного руху в політичній системі суспільства тощо”(10).

    Зрозуміло, що на основні етапи сучасного молодіжного руху помітний вплив мали такі чинники, які відбивалися на розвитку всієї політичної системи України. Перш за все, аналізуючи головні етапи, можна простежити співвідношення розвитку партійної системи та організованого молодіжного руху. Тому, деякі політологи, при розгляді сучасного організованого молодіжного руху звертаються в першу чергу до періодизації розвитку партійної системи України, тим самим ігноруючи суто молодіжну специфіку явища.

    Цікаву періодизацію українського молодіжного руху запропонували фахівці УкрНДІ проблем молоді. Так, історія українського молодіжного руху умовно поділена на чотири періоди:

    - перший – з часу появи молодіжних об’єднань і до кінця ХІХ віку. У цей час молодіжний рух в Україні лише зароджувався;

    - другий – з кінця ХІХ століття до середини 20-х років ХХ віку. Це період становлення молодіжного руху України, що складався тоді з десятків молодіжних об’єднань, різноманітних за політичними та іншими уподобаннями;

    - третій – з кінця 20-х до початку 80-х рр. ХХ століття. Протягом цього періоду молодіжгий рух Радянської України був представлений лише комсомольською та піонерською організаціями. Більш різноманітним він був до 1939 року на Західній Україні. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в українській діаспорі;

    - четвертий – з середини 80-х і до сьогоднішнього дня. Це період відродження молодіжного руху України, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами оботи з молоддю”(11).

    Ця періодизація охоплює увесь період розвитку молодіжного руху в Україні і подає його в розгорнутій історичній ретроспективі. Слід зазначити, що більшість науковців визначають початком сучасного організованого молодвжного руху середину 80-х рр. ХХ століття. Хронологічна різниця у визначенні точки відліку в різних авторів визначається "міфологізацією” певної історичної події. Так, науковці, представники української західної діаспори визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в Україні – утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева ( 1987 рік ). Цієї думки дотримуються А.Камінський (12), О.Закидальська (13) та ін.

    Значно ранішим періодом запропонували датувати початки сучасного організованого молодіжного руху Н.Косарєв та І.Іванишин. На їх думку, перший етап розвитку сучасного організованого молодіжного руху припадає на кінець 70-х – початок 80-х рр. ХХ століття і пов’язаний він з масовим виникненням неформальних груп, угруповувань та формувань різного напрямку, створених на основі спільності інтересів. Другий етап (середина 80-х рр.) характеризується виникненням та розгортанням діяльності об’єднань молоді, що ставили перед собою соціально значимі завдання. Третій етап (кінець 1989 – початок 1990 рр.), на думку Н.Косарєва та І.Іванишина, відповідає створенню громадсько-політичних молодіжних організацій та участь їх в політичній діяльності (14).

    Окрему періодизацію розвитку сучасного студентського руху пропонують О.Єригін (15) та І.Коляка. Наприклад, І.Коляка повністю виокремлює студентський рух із загальномолодіжного, вважаючи їх двома різними течіями суспільного розвитку (16).

    Слід також відмітити роботи радянських вчених, які за часи "перебудови” досліджували і намагалися періодизувати та класифікувати неформальну молодіжну ініціативу, вказуючи на тенденції організаційного оформлення молодіжних об’єднань. Значну увагу цій проблематиці приділяли О.Громов, А.Кузін (17), В.Чурбанов, О.Нелюбин (18) та інших.

    Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного організованого молодіжного руху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем молоді. Проте схеми періодизації В.Головенька, М.Головатого та О.Корнієвського дещо відрізняються. Так, В.Головенько, а слідом за ним і М.Головатий виділяють три етапи становлення сучасного організованого молодіжного руху в Україні. Вони вважають, що перший етап (середина 80-х рр. – кінець 1989 рік) розпочався з виникнення молодіжних неформальних груп та об’єднань, створених на основі спільних зацікавлень (”хіппі”, "металісти”, "панки” тощо), а також значної кількості політичних дискусійних клубів та громадсько-політичних об’єднань, діяльність яких була пов’язана з проблемами екології, відродження національної культури тощо. Другий етап (кінець 1989 р. – кінець 1991р.) означений масовою політизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення та значною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (кінець 1991 – по сьогоднішній день) бере свій початок з проголошення 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність України та підтвердження його на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Фактично третій етап у В.Головенька має означення – "етапом незалежності”. На його думку, на цьому етапі, більшість молодіжних організацій перешли від опозиційності до конструктивної співпраці з владою, а також утворився координуючий центр організованого молодіжного руху та налагоджені ефективні механізми реалізації молодіжної політики (19).

    О.Корнієвський пропонує власну схему періодизації сучасного організованого молодіжного руху. Так, він виділяє чотири головних етапи сучасного розвитку молодіжного руху в Україні:

    - "неформальний” (середина 80-х – осінь 1989р.) або клубно-гуртовий період широкої громадсько-політичної дискусії, теоретичного пошуку в молодіжному середовищі нової системи ідеологічних координат; переоцінки традиційних цінностей, політизації молодіжних громадських об’єднань, які не мали за своїм статусом прямого відношення до політики;

    - "самодіяльний” (осінь 1989 – жовтень 1990 рр.) – поширення руху соціально-політичних, громадянських ініціатив молоді. Політична платформа більшості новостворених на той час молодіжних організацій еволюціонує від загальноперебудовчих вимог до антикомуністичних гасел, спрямовних на здобуття повної незалежності України. Молодіжний рух набув тоді більш організованих форм національно-патріотичного волевиявлення молоді, почав, образно кажучи, виходити з оболонки клубної самодіяльності;

    - "інтегративний” (наприкінці 1990 – серпень 1991рр.) – період поглиблення політичної диференціації, у тому числі за партійною ознакою, подальшої інтеграції молодіжних об’єднань в єдиний український молодіжний рух за національну державність, демократичні перетворення

    Категорія: Мої статті | Додав: Bohgdan (30.01.2011)
    Переглядів: 3281 | Рейтинг: 5.0/1
    Всього коментарів: 0